Проблеми з логістикою у Чорному морі вже змінюють роботу турецьких переробників зерна. Туреччина значною мірою залежить від поставок із Чорноморського регіону, зокрема з України. Раніше близькість постачальників дозволяла підприємствам працювати без великих запасів і досить швидко поповнювати їх. Тепер компанії змушені переглядати цей підхід та створювати більші резерви сировини.
Ключовою проблемою стає вже не лише вартість зерна, а можливість фізично доставити його покупцеві в потрібний термін. Альтернативні маршрути не здатні повністю замінити морські перевезення. Для порівняння, партія у 20 тис. т, яку може перевезти одне судно, відповідає приблизно 4,5 тис. вантажівок. Перемістити такі обсяги виключно автомобільним транспортом практично неможливо.
Додатковою проблемою залишаються затримки на дунайському напрямку. За оцінкою представника турецької компанії IMISK, якщо раніше очікування судна могло тривати 2–3 дні, зараз воно може сягати 12 днів. Це збільшує витрати на фрахт і демередж та ускладнює виконання контрактів. Навіть нижча на $5/т ціна втрачає свою перевагу, якщо вантаж надходить із затримкою на два тижні.
Попри логістичні складнощі, Туреччина залишається важливим ринком для української агропродукції. Країна продовжує потребувати імпорту кукурудзи, соняшнику та сої для переробної й кормової промисловості. Зокрема, власне виробництво кукурудзи оцінюється приблизно у 8 млн т, тоді як потреби переробного сектору сягають близько 12 млн т, що формує дефіцит орієнтовно у 4 млн т. Тому для українського експорту ключовим фактором стає не відсутність попиту, а стабільність і вартість доставки продукції.